Коли до рук наших дітей потрапляють невипробувані підручники – це погано. Погано, бо випущені у масовий вжиток невипробувані книги – це помилки, ляпи та неточності, які лишаються з дітьми впродовж 5 років, покоління за поколінням.
Щоб такого не було, вигадали чудовий спосіб: покрокове випробування підручників з виправленням помилок одразу при їхньому виявленні. В Україні це робиться у низці шкіл, які погодилися бути пілотними при реформуванні української школи. Тож перш ніж підручник потрапить до 1033 опорних шкіл і 1540 їхніх філій, його мають пропустити через себе учні 136 пілотних шкіл.
Україна рухається до світових стандартів, і це добре. Пілотування давно та успішно використовують для створення хороших підручників.
Наприклад, розробка підручників у Британії відбувається такими кроками:
У Штатах щодо пілотування розроблені цілі методички (спойлер: їх знайти значно простіше, ніж наші, бо наших просто не існує!). Пілотування навчальних матеріалів є частиною процесу їхнього прийняття у багатьох шкільних округах. Ефективне пілотування, стверджує методичка, допомагає визначити, чи матеріали дійсно забезпечать вчителів необхідними ресурсами для впровадження навчальної програми на основі прийнятих освітніх стандартів.
Для відбору підручників для пілотування створюється спеціальна комісія, куди входять вчителі, шкільна адміністрація, батьки, представники меншин. Ця комісія має розробити критерії оцінювання підручників, які враховують як вимоги штату, так і власні вимоги школи. Для цих критеріїв оцінювання від школи враховується рівень знань учнів із ключових предметів, їхні сильні та слабкі сторони, потреба у спеціальних умовах навчання. Пілотування, до слова, враховує запит дітей з особливими освітніми потребами.
Інструменти оцінювання підручника передаються видавцям ще до початку пілоту, аби видавець встиг врахувати побажання та побачити потреби аудиторії. Тобто, по суті, готує пропозицію у відповідь на запит конкретної школи.
Вчителі самостійно визначають, скільки часу їм потрібно на пілотування матеріалів. У методичці радять використовувати понад одну програму для пілотування, щоб було з чим порівнювати. Оцінки вчителів, що здійснюють пілотування, мають значний вплив на час прийняття рішення щодо підручника.
Зрозуміло, що корупція та підкуп комісії виключається.
Розповідаючи це, я послуговуюся методичкою штату Каліфорнія, але така рамка пілотування, скоріш за все, діє плюс-мінус у кожному штаті.
Здавалося б, в Україні для шкіл все зрозуміло та прозоро.
25 березня на сайті Міністерства освіти та науки України з’явилися рекомендації щодо модельних програм. Ідея в тому, що тепер будь-які освітяни чи авторські колективи, достатньо для цього компетентні, можуть подати свої ідеї щодо шкільних програм з різних предметів. МОН окреслило рамку для цих програм та попросило подавати модельні навчальні програми для 5-х класів (бо саме 5-ті класи цього року пілотують НУШ) до 30 квітня 2021 року.
Отримавши програми, Міністерство їх розглядало і давало чи не давало гриф. Гриф МОН 12 липня 2021 року отримало 75 модельних програм. Саме ці програми і мають стати основою для підручників та посібників, за якими буде вчитися Нова українська школа. 14 липня ці програми стали доступними для публічного ознайомлення на сайті Інституту модернізації змісту освіти (ІМЗО).
Керівник робочої групи зі створення нових стандартів освіти Роман Шиян пояснює, що пілотні школи до 10 серпня подавали заявки щодо того, які модельні програми вони беруть за основу в своїй роботі. Залежно від того, яку програму вибрала школа, вона у вересні отримає на пілотування підручник, написаний за цією програмою.
І ось тут починаються складнощі, адже якщо для шкіл все, принаймні на позір, видається прозорим і зрозумілим, то для видавців, які подають підручники на пілотування, сам процес виглядає як продирання навпомацки.
Перш за все, дата 10 серпня є ключовою не лише для освітян, але й для видавців. Тільки якщо у проміжок часу з 14 липня до 10 серпня освітянам зі 136 пілотних шкіл треба ознайомитися і вибрати підходящі програми, то за цей же час видавцям необхідно ознайомитися з програмами, вибрати і НАПИСАТИ підручник! Або, принаймні, його частину на перший місяць.
Але давайте детальніше.
Видавці, які хочуть увійти на ринок підручників або ж автори чи авторські колективи, яких вчителі ще не знають, але які хочуть про себе заявити, чудовою нагодою для себе розглядають саме пілотування підручників. По суті, це вікно можливостей, яке відчиняється раз на багато років.
Пілотування чи апробація – це процес, коли викладачі пробують займатися за новоствореними підручниками та дають свій відгук «наживо».
Саме тому Наталя Лотоцька з командою авторів школи «Грін Кантрі» першу спробу потрапити на конкурс підручників робила ще чотири роки тому, коли було відкрите «вікно можливостей» для апробації підручників для 1 класу.
«Нам цікаво заходити не на клас, а на школу. Мається на увазі, на молодшу школу чи на старшу школу. Адже якщо тебе обрали у 1 класі, то є шанси працювати і у 2-4 класах. Вчителі вже попрацювали з тобою, знають тебе. Тому ми зараз хочемо зайти в 5 клас, бо якщо ми заходимо в 5, то потім є шанс бути у 6 й далі, а якщо не заходимо – то все, шансу нема».
І справді, у 2021 році, з впровадженням НУШ у середній школі, для маловідомих авторських колективів знову з’явилася можливість пройти апробацію, аби потім вибороти шанс на відбір на «основному» конкурсі, про який ми писали раніше.
У вересні 2020 року уряд затвердив державний стандарт базової середньої освіти. На сайті МОН, у повідомленні від 30 вересня 2020 року, йдеться про те, що з вересня 2021 року передбачено пілотування навчально-методичних матеріалів для 5 класів Нової української школи. Яким документом і як має впроваджуватися пілотування – наразі невідомо. Подейкують, що колись ця інформація у відкритому доступі була, але тепер (станом на написання статті) на сайті МОН чи КМУ її не знайти.
Про пілотування йдеться у презентації Держстандарту від МОН, у планах впровадження, але про те, як це буде відбуватися – анічичирк. Але ж пілотування ось уже, у вересні!
Схоже, тільки ІМЗО володіє цією таємною інформацією. Євген Баженков, директор ІМЗО, говорить про процедуру отримання інформації про пілотування саме через Інститут:
«Всі видавці контактують з Інститутом модернізації змісту освіти. У нас є перший заступник, доктор педагогічних наук, Завалевський Юрій Іванович, який є відповідальною особою, призначеною міністерством, щоб координувати пілотування».
На сайті ІМЗО станом на дату написання статті нема жодної інформації про те, що саме Юрій Завалевський є відповідальним за інформування про апробації. Та й дати проведення пілотування не знайти. Єдиний документ, який має хоч якісь прив’язки до дат апробації, можна знайти у вигляді скану (а отже, текст пошуковиком не зчитується) на сайті НМЦ професійного розвитку керівних та педагогічних працівників установ і ЗДО та ЗЗСО. Це Наказ МОН від 02.04.2021. У цьому документі окреслено часові рамки з кроком у місяць щодо впровадження нового стандарту базової середньої освіти.
Знайти цей наказ вдалося не за пошуковим запитом «пілотування» чи «апробація підручників стандарт базової середньої освіти», що було б логічно. Ні, цей наказ виринув при спробі знайти, де ж є інформація, що саме Завалевський є контактною особою щодо пілотування підручників. Запит звучав буквально «Завалевський Юрій пілотування» – і наказ лежав у самому низу першої сторінки видачі Google.
О, так, знайти методичку пілотування підручників у штаті Каліфорнія куди простіше!
Отже, через відсутність відкритої інформації на офіційних ресурсах, автори чи видавці, які не варяться роками в підручниковій кухні, шансів розібратися з умовами пілотування практично не мають.
Але, як з’ясувалося, навіть знаючи, до кого йти, ви не завжди можете отримати потрібну інформацію про терміни подачі матеріалів на пілотування. Наталя Лотоцька коментує:
«Мої авторки 23 липня ходили до заступника [Завалевського], бо вони не розуміють [термінів подачі]… 23 липня вони запитали, коли дедлайн подачі на експертизу матеріалів для пілотування. І він сказав: «Це ще невідомо, дівчата». Ми йому поставили не якесь секретне питання. А у той день, коли він сказав, що дата невідома, деякі видавці вже виставили свої матеріали підручників [на сайт]».
Виходить прикра ситуація, коли всі знання щодо пілотування не є доступними загалу, а сконцентровані в одних руках. А отже, не всі видавництва мають рівний доступ до інформації. Хтось має до неї доступ раніше і може встигнути підготуватися. А хтось вимушений робити все в останню мить...
Така непрозорість підкошує сили та нерви навіть тих авторських колективів, які знайшли видавця, що вже не один рік подається на конкурс. Так, наприклад, у цьому режимі виглядає подача на пілотування підручника:
«Ось я буквально вчора дивилася на лист, у якому було затверджено [модельні] програми, – ділиться враженнями Наталя Лотоцька. – Цей лист був підписаний на початку липня, вивішений [на сайт ІМЗО], здається, 14 липня, але реально ці програми лежали в ІМЗО від квітня, вже в червні були затверджені, але від червня до 14 липня лежали спочатку місяць на підписі і вважалися конфіденційними, а після цього ще днів 10 лежали не опублікованими. Виходить, що я сиджу і чекаю, оновлюю сайт ІМЗО, чекаючи на програми, 14 липня їх отримую, а 10 серпня треба вже подати матеріали для підручника. Нехай це не весь підручник, а лише матеріали для одного місяця навчання. Але все одно, ми не можемо створювати матеріали для місяця роботи без розуміння концепції всього підручника!»
Звіряння з датами появи матеріалів у відкритому доступі і справді не дають видавцям та авторам шансу якісно виконувати свою роботу.
«З 14 липня, коли я нарешті отримала модельні програми, по 10 серпня – це 26 календарних днів. З них нехай 20 – це робочі дні. Я хочу написати книжку під програму і податися. Як виглядає схема. Я авторка і я складаю свою програму під існуючу [модельну] програму. Адже [затверджена ІМЗО] програма передбачає тематики, а не теми. Наприклад, є велика загальна тематика «Харчування», але сюди можна дати будь-яку тему: ресторан, закупи, приготування їжі вдома… Я як методистка, навіть якщо я дуже-дуже крута, маю на це витратити хоча б два-три робочі дні. Далі я маю сісти писати цей матеріал. Далі – знайти дизайнера і верстальника, який мені все це допоможе оформити, промалювати, знайти фотографії. Далі я маю знайти пруф-рідера, який після мене це все вичитає… І от на все про все я маю до 20 робочих днів».
Водночас, обурюється авторка, на сайті одного з видавництв-учасників пілотування 22 липня з’являються матеріали про те, що пілот підручника до запуску готовий. Наталя задається питанням, як можна, маючи доступ до оприлюднених програм на рівні з усіма, тобто 14 липня, вже 22 липня мати готовий пілот?
Як це сталося, наразі невідомо, однак такі випадки залишають більше питань, ніж відповідей.
Освітяни, зі свого боку, дуже незадоволені якістю підручників, що потрапляють у пілот.
Старша наукова співробітниця Інституту математики НАНУ Ірина Єгорченко розповідає:
«Підручник мені дали просто почитати як приватній особі, не як офіційному експерту. Мовляв, «подивись, який жах». Це був Природничий інтегрований курс, підручник для пілотування у 5 класі. Вчителі тих підручників до початку пілотування не бачили. В цьому підручнику є злочинні, неприйнятні речі, на які вчителі навіть не звернуть уваги – псевдонаука, просто дурниці (не будуть перевіряти), звичні дурниці (народні прикмети, щодо яких дітям брешуть, що то істина), вікові невідповідності, безграмотність, плагіат, крадіжки чужих фото та малюнків, використання фото осіб, які не давали згоду на їхнє використання. Зараз ще напхали термінів англійською – вчитель неанглійської їх точно не знає, буде читати некоректно і вчити дітей неправильно. Я звернула увагу на приховану рекламу «Лего» та «Кока-Коли» (є питання про формулу Кока-Коли – формула секретна, як дітям відповідати?). Псевдонаукова ноосфера просувається…»
Запитання про якість підручників для пілотування викликає у вчителів радше роздратування та претензії у бік видавців. Але схоже, що видавці самі в умовах відсутності вибору через непродуманість системи пілотування.
І тут ми, батьки дітей та освітяни, спиняємося перед іншим питанням: або погані підручники, або жодних. Бо якісні в цих умовах створити нереально.
Загалом пілотування у світовій практиці (принаймні, тій її частині, де підручники якісні) виглядає доволі продуманим та відлагодженим процесом. Матеріали про пілотування є у відкритому доступі, здавалося б – бери, позичай найкращі практики, відточені роками!
Але в України – свій шлях. І він тернистий. Проторені дороги – для слабаків.
Звісно, все це сумно і викликає острах щодо майбутнього освіти та якості навчання дітей. Але будемо сподіватися, що це лиш побічні явища перехідного періоду на нові стандарти освіти.
Перехідного періоду, який дещо затягнувся.
Настя Мельниченко
.png)
