Українські діти вже кілька років навчаються в умовах, які складно назвати стабільними. Війна, постійні тривоги, дистанційне або змішане навчання, вимушені переїзди, адаптація до нових шкіл і мов — усе це стало частиною їхньої освітньої реальності. Але водночас ці виклики наклалися ще на один глобальний процес: стрімку зміну самого уявлення про освіту.
Діти сьогодні зростають у світі, де інформація з’являється миттєво, соціальні мережі формують сприйняття реальності, а штучний інтелект стає частиною повсякденного життя. У такому середовищі дедалі складніше утримувати увагу, вибудовувати довгострокову мотивацію й пояснювати, навіщо взагалі вчитися, якщо відповідь можна отримати за кілька секунд. У результаті освіта перестає бути лише про знання й програму.
Батьки ж в свою чергу намагаються допомогти дитині:
Щоб розібратися в цьому питанні, ми зібрали думки тих, хто сьогодні формує дитячу освіту в Україні.
Останні кілька років остаточно показали: універсальної «дитячої освітньої реальності» більше не існує. Українські діти навчаються в кардинально різних умовах — залежно від регіону, безпекової ситуації, досвіду переїзду чи життя за кордоном. Разом із цим змінився й запит до освіти з боку батьків і самих дітей.
Для когось вона стала способом не втратити зв’язок із українським контекстом. Для інших — точкою стабільності й рутини в умовах постійної невизначеності, або ж навіть інструментом майбутньої адаптації у світі, який змінюється швидше, ніж шкільні програми. У такій реальності освітні компанії дедалі частіше стикаються з подвійним викликом:
з одного боку — потреба дати дитині знання й навички,
з іншого — необхідність утримати її увагу, мотивацію та віру в сенс самого процесу навчання.
Наталя Лотоцька-Гевко, CEO Green Country, звертає увагу на те, що турбулентність української освіти накладається на ширший навчальний тренд:
«Давайте подивимося на світовий контекст: рівень освіченості дітей та молоді стрімко знижується останні шість років. На сполох б’ють освітні лідери США та Європи. Вплив технологій, соцмереж, легкого доступу до інформації та швидкого її споживання — це і привілегія, і прокляття водночас.
Тримати фокус уваги діти можуть від кількох секунд до кількох хвилин. Їм складно очікувати, вникати, занурюватися, запам’ятовувати, відпрацьовувати навички. Втрачається також мотивація, адже для чого вчити мову, якщо ШІ може забезпечити синхронний переклад? Для чого вирішувати математичні задачі, якщо їх можна сфотографувати і отримати миттєвий результат?
Тобто нам доводиться працювати не лише в умовах війни, а ще й у контексті абсолютної втрати уваги, концентрації та мотивації.»
Вона підкреслює, що сьогодні освітнім компаніям доводиться працювати одразу з усіма учасниками процесу: адаптувати матеріали й темп занять разом із викладачами, пояснювати батькам цінність методик і необхідність підтримки дитини вдома, а також постійно працювати з мотивацією самих учнів — як під час уроків, так і між ними. Саме така комплексна, довготривала робота дає результат для тих родин, які залишаються в навчальному процесі на кілька років.
Зі свого боку Вʼячеслав Поліновський, CEO GoITeens, говорить про різні освітні сценарії, у яких сьогодні живуть українські діти — і як це формує запити родин:
«Є діти, які виїхали за кордон разом із мамами. Частина з них уже повністю занурена в іншу шкільну систему, іншу мову й інші освітні вимоги. У таких родин часто немає активного запиту на українську освіту — фокус зосереджений на адаптації. Водночас є ті, хто планує повернення, і для них з’являється подвійне навантаження: навчання в локальній школі плюс українська програма.
Є діти, які залишилися в Україні, але й тут умови дуже різні. В одних регіонах — часті тривоги й скасування занять, і тоді запит батьків звучить як «допоможіть не втратити знання та інтерес». В інших регіонах процес відбувається більш стабільно, і запити схожі на довоєнні: розвиток, гуртки, додаткові заняття.
Спільне для всіх цих груп одне: освіта перестала бути лише про програму. Вона стала способом зберегти мотивацію, психоемоційний стан дитини й відчуття руху вперед.»
До розмови долучається й системний погляд на освіту. Ілля Філіпов, CEO та співзасновник EdEra, наголошує: кожна масштабна криза лише підсвічує ті проблеми, які в освітній системі існували й раніше:
«Так було з коронавірусом, коли всі зрозуміли, що ми не вміємо гарно поратися з дистанційною освітою і змішаним форматом. Пам’ятаєте скріншоти у вайбер підручників та зуми без активної взаємодії?»
За його словами, саме пандемія стала поштовхом до змін — навчання вчителів якісним онлайн-методам, створення інтерактивних матеріалів та нових форматів роботи з учнями, педагогами й керівниками шкіл.
Повномасштабне вторгнення додало ще глибших викликів:
«Війна підсвітила кризу мотивації серед дітей і вчителів, роботу в умовах постійного стресу, необхідність працювати з внутрішньо переміщеними особами та дітьми, які пережили травмуючий досвід. Психоемоційна підтримка для вчителів, переосмислення ролі психологів у школі та вміння вчителів працювати з мотивацією дітей і зі своїм вигоранням стали критично важливими.»
Водночас, за словами Філіпова, сам запит до освіти залишився тим самим — змінилися умови, у яких його потрібно реалізовувати.
Попри різні формати навчання та різну цільову аудиторію, у цих відповідях звучить спільна думка: освіта сьогодні перестала бути лише про програму й предмети. Батьки й діти очікують від навчання розвитку самостійності, уміння працювати з труднощами та розуміння сенсу того, що відбувається.
При цьому у Green Country свідомо говорять про обмежений час взаємодії з дитиною — і будують навчання, виходячи з цього факту.
«Ми маємо досить короткий час взаємодії з дитиною — 2–5 годин на тиждень, тому фокусуємося на тому, заради чого батьки приводять дітей до нас — на англійській. Наша ціль — використати кожну хвилину заняття максимально ефективно та створити умови, щоб дитина виділяла ще по 15–20 хвилин на самостійну роботу поза класом.» – зазначає Наталя Лотоцька-Гевко.
У GoITeens навчання розглядають ширше, як інструмент формування життєвих навичок. Своє бачення цього підходу Вʼячеслав Поліновський пояснює так:
«Для мене освіта ніколи не була про «зазубрити і забути». Це про те, щоб навчити дитину бути самостійною, шукати рішення, не боятися складних задач і невідомості. Ми будуємо навчання так, щоб дитина розуміла, а не просто завчала.»
EdEra також підтримує цю позицію та наголошує, що сучасна дискусія про освіту — це не нове відкриття, а повернення до ефективних підходів, які довго ігнорувалися. Ілля Філіпов пояснює:
«Насправді освіта завжди була — не лише про знання. Просто різкі технологічні зміни підсвітили те, що раніше можна було більше ігнорувати в більш-менш комфортних умовах.»
Він звертає увагу на те, що пасивне навчання ніколи не працювало ефективно. Натомість у центрі сучасної освіти мають бути зовсім інші формати:
«Активне навчання, групова взаємодія, соціальне навчання, критичне мислення, робота з мотивацією і відповіді на запитання “Навіщо мені ці навички?” стали значно важливішими. Проблема в тому, що система освіти дуже інертна, а діяти потрібно швидко.»
Саме тому в EdEra фокусуються на створенні інтерактивних освітніх продуктів і навчанні вчителів активним методам роботи з дітьми.
Як вже згадувалось вище, питання результату дедалі частіше виходить за межі оцінок і сертифікатів. У фокусі те, що залишається з дитиною після навчання.
У Green Country результат якісної освіти бачать передусім у сформованому ставленні до навчання як процесу, а не як до одноразового досягнення. За словами Наталі:
«Дитина має розуміти, що для результату потрібні зусилля, що неможливо знати все і що навчатися потрібно постійно — маленькими кроками, у власному темпі.»
У GoITeens цю ідею доповнюють акцентом на практичності та життєздатності знань. Тут важливо не лише що дитина вивчила, а як вона здатна використати це в реальному житті. Саме тому значну увагу приділяють розвитку soft skills — умінню планувати свій час, працювати в команді, ставити цілі й доводити проєкти до результату. Окремим важливим компонентом стає вміння користуватися цифровими інструментами та штучним інтелектом не як «швидкою відповіддю», а як засіб для ефективнішого мислення, зменшення навантаження й ухвалення рішень.
Попри різні формати й предмети, підходи Green Country, GoITeens та EdEra сходяться в кількох ключових точках:
освіта більше не може бути лише про передачу знань;
мотивація, увага й психоемоційна стійкість стають критично важливими;
результат — це не оцінка, а здатність дитини навчатися й адаптуватися;
освіта працює лише тоді, коли стає спільною відповідальністю школи, родини та самої дитини.
У світі, де стабільність більше не гарантована, саме освіта може дати дитині головне — внутрішню опору, гнучкість і готовність до життя.
14:30 - 15:30
24.01, завтра 
ZOOM
14:30 - 15:30
24.01, завтра ZOOM 
Корисні поради 
Залишилося символів: 500