У 2017 році Міністерство освіти та науки України вирішила змінити підхід до співпраці між вчителем та учнем. Тепер він орієнтується на співпрацю та дружні стосунки.
Однак в українській педагогічній історії вже зустрічалось багато прикладів вчителя-ментора та вчителя-друга. Одним із таких можна вважати Василя Сухомлинського, який написав понад 600 наукових робіт про педагогіку та був засновником новаторського гуманістичного підходу до викладання, що стояв на трьох китах: «школа – сім’я – громадськість».
Тож як вчитель може стати другом або ментором для свого учня? І чи варто взагалі? Ми вирішили розпитати трьох освітніх діячів, що мають дружні стосунки зі своїми студентами.
1. Яким був Ваш досвід роботи з дітьми та підлітками?
Перший досвід роботи з дітьми й підлітками відбувся, коли я була на другому курсі. Я виклала сценічну мову в театральній студії «Апріорі», в якій сама навчалась у дитинстві. У мене була змішала група від 7 до 15 років, в цьому була певна складність, оскільки кола інтересів у тих кому 7 і кому 15, відрізняються. Але зрештою, нам це не заважало і ми разом зробили класну виставу за віршами Ліни Костенко. Пізніше я зробила виставу для підлітків за новодрамівською п’єсою «16+», працювала з підлітками в проєктах «Клас Акт» Театру Переселенця. Тоді я зрозуміла, що мені цікаво з підлітками та хочеться співпрацювати з ними у творчості.
Після Революції Гідності у моїй свідомості особливо актуалізувалося питання культурного розвитку молоді в нашій країні. Я вирішила, що хочу створити власний проєкт, який би мистецьким шляхом допомагав юному поколінню в питаннях ідентичності, пошуку власних цінностей та реалізації себе. 2017 року я створила власну громадську організацію – й от уже третій рік працюю з підлітками з різних регіонів України.
2. Із досвіду Вашої діяльності, як Ви ставали другом/ментором для своїх учнів?
Це складне запитання. Я не маю жодної методології, оскільки не переслідую цілі ставати подругою або менторкою. Це стається саме собою. Бо я відкрита людина і роблю свою роботу чесно. Я працюю в напрямках сучасного театру, з документальним театром, а це робота, яка виключає певну ієрархічність у стосунках з учасниками моїх проєктів.
Мені цікаві особистості, з якими я працюю, мені дуже хочеться просто ділитись своїм досвідом і знаннями, учасники моїх проєктів це відчувають, і ми на якийсь час починаємо існувати в єдиному творчому потоці, що робить нас близькими по-справжньому.
3. На Вашу думку, що заважає вчителям та іншим освітнім діячам мати дружні зв'язки зі своїми студентами?
Думаю, головна проблема в ієрархічності. Коли вчитель позиціонує себе мало не богом і починає чогось вимагати — в цьому немає відвертості, це створює межі й бар’єри.
Важливо існувати на рівних, уміти довіряти та створювати такий простір навколо себе. Важливо поважати особистість, з якою працюєш, чути думки, не знецінювати дії та ідеї. Я не думаю, що це якісь суперпоради, бо це насправді основи спілкування.
4. Чи впливали дружні стосунки на результати Вашого навчання чи проєктів?
На мою думку, творчість неможлива без відкритості й довіри. Кожен учасник мистецького процесу – особистість, яка хоче висловитись і бути почутою. Це процес, який людина має пройти спочатку самостійно, потім у спільному творчому потоці, а вимагати цього немає ніякого сенсу.
У 2019 році я робила досить складну виставу зі студентами Авдіївського ПТУ. Складність полягала в тому, що раніше їхніми думками та власним світом ніхто не цікавився, тому вони ставились до мене з певною недовірою. Ми планували написати п’єсу, за якою ми потім мали зробити виставу. Тобто вигадану історію про вигаданих людей. Але через певні причини ми мали попрощатися з цим планом. І перейти в площину відкритості та документалістики.
Зрештою, ми зробили документальну виставу «Дискотека в Авдіївці», яка кричала думками і світами цих хлопців і дівчат, яка створила певний резонанс у місті. А ключем стала проста щирість та повага до думок учасників.
5. Які поради Ви могли би дати вчителям, що хочуть бути ближчими до своїх студентів?
Боротися з ейджизмом і моралізацією у своїй голові й робочому просторі.
1. Яким був Ваш досвід роботи з дітьми та підлітками?
У мене перший досвід роботи з дітьми та підлітками – це Українська академія лідерства. До цього в 1988 році у мене була педагогічна практика в школі. На той момент мені здавалося, що вчитель має знати все про свій предмет. Це був урок англійської мови для четвертокласників, які англійської взагалі не знали. Тоді я ще не розуміла, що порівнювати відсутність знань і середній рівень знань не можна. Цей урок був великим провалом. Я думала, що я дуже непрофесійна. І якщо я настільки непрофесійна, то я не можу вчити інших, мені потрібна наукова робота.
Через багато років після того я прийшла в аудиторію дітей та юнацтва Української академії лідерства. У перший рік навчання ще не до кінця було зрозуміло, як це має працювати. Я розуміла, що хочу розповісти про мову, але не знала, у який спосіб це зробити. Прийшла на свою першу лекцію та сказала: «Я знаю, що я хочу розповісти і що я хочу показати, але в такий чи не такий спосіб – ви маєте мені допомогти».
Для мене діти — це люди. Я не поділяю історію, що дитина – це риба, яка не має голосу. Для мене це людина, яка теж має своє слово та думку. Не кажучи вже про те, що кожне наступне покоління розумніше за попереднє.
2. Із досвіду Вашої діяльності, як Ви ставали другом/ментором для своїх учнів?
Повага – поважати себе і поважати того, кого вчиш, хто вчиться у тебе, – то перший момент. Насправді ж, ніхто нікого не може навчити. Лише студент може сам чогось навчитися від свого викладача, а викладач має створити для цього умови.
Поважати себе і того, з ким ти працюєш. Бути чесним в аудиторії. У мене був викладач Іван Іванович Кунець, який казав: «Якщо ви заходите в аудиторію і не хвилюєтесь, тікайте з цієї аудиторії». Коли ти готуєшся, аналізуєш, вкладаєш знання у студентів, тоді ти стаєш людиною, до якої студенти самі будуть йти за інформацією.
Якщо зосередитися лише на формуванні стосунків, забувши про навчання, про повагу, про відповідальність, то швидше за все нічого не вийде.
Будь собою, поважай себе та поважай інших. Завжди в аудиторії буде такий, кому ти подобаєшся або не подобаєшся. Але тут важливо пам'ятати, що на цій Землі завжди будуть люди, які поділяють твої цінності та ідеї, а будуть й такі, кому ти не подобаєшся – і це нормально. Щойно починаєш бути фальшивим – усе перестає працювати.
3. На Вашу думку, що заважає вчителям та іншим освітнім діячам мати дружні зв'язки зі своїми студентами?
Це страх, невпевненість, недовіра до себе, невіра у себе, невміння рефлексувати. Але страх та невпевненість – це основне.
4. Чи впливали дружні стосунки на результати Вашого навчання чи проєктів?
Якщо стосунки вибудовувалися гарні, то зазвичай і результати будуть хороші. Те, що ви мені телефонуєте й хочете зі мною поспілкуватися після того, як ми з вами пройшли навчання, і є результатом нашого спільного проєкту. Тобто це означає, що не марне було наше навчання.
У мене є студенти, з якими продовжую спілкуватися понад 20 років; були ситуації, коли мої студенти приходили за підтримкою у скрутні хвилини їхнього життя. Мені приємно, що змогла підтримати їх. Людські стосунки – ось це результат навчання. Якщо вчитель залишається в житті студента довше, ніж на час проведення пари – це результат.
Інколи, коли навіть проєкт неуспішний, навіть коли він не вдався, він все одно вас чогось навчив. Я насправді більше люблю провальні проєкти, бо з цих помилок і рефлексій створена я. Більше люблю свої фіаско і програші, бо вони завжди ведуть до чогось якіснішого та кращого.
5. Які поради Ви могли би дати вчителям, що хочуть бути ближчими до своїх студентів?
Любити себе, вірити у себе, поважати себе і через це любити свого учня, дати йому бути собою. Дати йому зробити помилку, дати самому її виправити і дати йому можливість «відбутися» через цей процес.
Бути другом, а не наглядачем.
1. Яким був Ваш досвід роботи з дітьми та підлітками?
Я працювала з дітьми та підлітками майже три роки, щотижня викладаючи англійську, а ціле літо проводила з дітьми на таборах. Зізнаюся, спочатку це більше нагадувало перетягування канату – і не завжди на мою користь. Завзяття, яке було перед уроком, швидко розпилювалося, з'являлася зневіра, яка ще більше підсилювала стереотипи роботи з дітьми.
Але їхній творчий потенціал не давав падати духом, я припинила «змагатися», «приборкувати», а намагалася дати більше простору для їхнього самовираження, потроху встановлюючи межі дозволеного. Неочікувано, атмосфера перетворилася на більш невимушену, що аж ніяк не заважало навчанню. Тож для мене було важливо досягти довіри, а не покірності у виконанні завдань.
2. Із досвіду Вашої діяльності, як Ви ставали другом/ментором для своїх учнів?
Спочатку це було несвідомо, але зараз можу сказати, що на це вплинула моя відкритість та готовність їх вислухати. А їм було що сказати, особливо підліткам. Поволі це переросло у те, що з'являлися поради, якими варто було б поділитися. А вони виявлялися цінними.
3. На Вашу думку, що заважає вчителям та іншим освітнім діячам мати дружні зв'язки зі своїми студентами?
Мабуть, рамки і звичай субординовати свої стосунки. Та й шаблонність сприйняття самої професії вчителя. Це не про страх, боязнь і владу, – а впевненість у своїх знаннях, досвіді, можливості відкритися самому і дати можливість відкритися дітям. Не варто обмежуватися однією сферою, потрібно розвиватися у різних напрямках і не забувати, що час змінюється. Тому у дітей є багато чому взаємно повчитися.
4. Чи впливали дружні стосунки на результати Вашого навчання чи проєктів?
Інколи спілкування на цікаві для дітей та підлітків теми (звісно ж, англійською) захоплювало настільки, що було важко повернутися до тематичного русла уроку. Проте я швидко проаналізувала цю ситуацію й у таких випадках намагалася витягати з дітей максимум на саме ту тему, якій потрібно було приділити увагу на уроці, активізуючи їхню активну лексику та граматику. Із часом спрямовувати їх у правильне русло стало легше, це не забирало багато зусиль.
5. Які поради Ви могли би дати вчителям, що хочуть бути ближчими до своїх студентів?
Потрібно розпочати з уміння слухати.
Будувати чи не будувати відкриті та теплі стосунки зі своїми студентами, а головне – як це робити – кожен вчитель вирішує сам, але нашій школі здається, що вибір очевидний.
Іван Залогін, викладач Грін Кантрі
.png)
