Як має змінитись українська школа, щоб не відставати від часу

Сьогодні мій син запитав у мене: “Мам, а чому нам так рано треба в школу?”. Була сьома ранку, ми тягнулися затором крізь мряку. Я ніколи про це не замислювалась, але відповідь спала на гадку сама: “Бо раніше люди йшли на завод працювати дуже рано… Школа готувала їх до роботи на заводі…” – сказала я і засумувала. Дивна причина починати уроки так рано у 2021, правда ж?

Зараз все менше людей ходить на заводи: виробництво автоматизується, людей замінюють роботи. Потроху світ приходить і до дистанційної роботи, і до плаваючого графіку, і до чотириденного робочого тижня. Більшість із нас їде на роботу на 10 чи навіть 11 (якщо їде). Чому ж тоді школа досі готує до роботи на заводі? Що ще пропускає школа з віянь 21 століття і чи встигне вона пристосуватися до нових викликів? 

Футурологи стверджують: шкільна освіта безнадійно відстала від потреб часу. Та чи є альтернатива традиційній шкільній освіті, яка відповідає запиту змін? А в Україні?

Старі підходи більше не спрацюють: навички майбутнього

Класично навчання сприймається так: дитина – це порожня посудина, яку треба по вінця напхати знаннями. Тому підручники з історії досі перенасичені фактами, але не дають розуміння загальних процесів, хімія чи фізика змушують зіщулитися від навали формул та теорії, але не показують, де це все можна застосувати на практиці, діти зубрять правила української, але не мають чуття мови...

Та річ у тому, що тримати у голові безліч фактів – за наявності гугла – просто не потрібно. Зате потрібно інше. Наприклад – критичне мислення, аби відрізнити якісну інформацію від маячні, здатність до аналізу, обробки великих масивів інформації та синтезу висновків на основі цього. 

Вже не перший рік Світовий економічний форум в Давосі визначає перелік “навичок майбутнього”, без яких людина у мінливому світі просто не вигребе. Футурологи переконані: школа має сконцентруватися саме на виробленні цих навичок, а не зубрінні масивів інформації. 

Ось такі навички майбутнього будуть затребувані від вчорашніх випускників школи за цьогорічною версією:

1. Активне навчання / цікавість / зростання мислення (те, що українська школа відбиває начисто).

2. Емоційний інтелект (в українській школі ніяк не розвивається).

3. Лідерські навички (в принципі, тут саме перебування в колективі сприяє розвитку навички у деяких дітей, але часто, на жаль, це не екологічне лідерство, а утведження правоти сильнішого (і не духом)).

4. Комунікаційні навички та навички кооперації (в умовах нашої школи це радше одвічна конкуренція).

5. Уміння швидко приймати рішення, проаналізувавши вхідні дані, наслідки та інші визначені та невизначені умови (за дитину у школі вирішує вчитель та адміністрація).

6. Креативність, сповненість ідеями, інноваційність (ага, бідна та дитина, яка ризикне в школі покреативити).

7. Критичне мислення (але сода лікує рак).

8. Уміння вирішувати проблеми комплексно (агоооов, де про таке кажуть у школах?).

9. Аналітичне мислення.

10. Системне мислення (вся шкільна програма – це АНТИсистемне мислення).

“За час навчання у школі дитина набирає ну нехай відсотків 15-20 всієї інформації про світ, якою володіє доросла людина у 30-35 років. Вся інша інформація насправді набирається пізніше. І якщо це визнати, то трохи інакше ставишся до всього навчального процесу. Тобто [у нашій школі] заняття складні, дуже глибокі та серйозні, але при цьому ми розуміємо, що їх не має бути забагато і у нас немає задачі запхнути все-все-все у дитину, доки вона вчиться у нас. Натомість дитина отримує досвід глибокого дослідження окремих питань, пошуку інформації, створення прострільних зв'язків між фактами. Маючи це вміння, потім – зазвичай після 20 років – людина вже сама формує цілісну картину світу. І от тепер з розумінням всього цього ми формуємо всю нашу систему [навчання у школі],” – говорить Петро Чорноморець, співавтор освітньої системи "Майбутні", про однойменну школу. 

Пилип Духній, директор загальноосвітньої школи з інженерним ухилом “БроБотс”, розповідає, як діти засвоюють “навички майбутнього”: “Ми вважаємо, що м’які навички не можна викладати окремим предметом. Їх треба накладати на шкільні предмети. Наприклад, створення команд при роботі над технічним проєктом, кооперація всередині команди, розподіл обов’язків, координація… Вони все це самі роблять, регулюють, ми їм допомагаємо, пояснюємо. У нас є ще один унікальний предмет, який називається “спортивне виживання”. Це коли приходить спеціальний інструктор і навчає техніки безпеки, як виживати в лісі, виживати в ситуаціях небезпечних… Діти грають у різні командні ігри для того, щоб виробити взаємодію”. 

Ментальне здоров’я – передусім

У 2020 році журнал “Форбс” наголошував на тому, що для того, аби відповідати потребам часу, сучасна школа має ставити питання ментального благополуччя дітей на перше місце. Школа на всіх рівнях має надавати емоційну підтримку дитині.

“У нас є баланс між підтримкою і фрустрацією. З одного боку ми підтримуємо дітей, допомагаємо, заохочуємо, включаємося у те, що відбувається, а з іншого боку ми й багато вимагаємо. У перший же рік у нас з’явився психолог і щотижневі групові зустрічі дітей з психологом. У розкладі є психологія: це не в повному сенсі терапія, це радше зустрічі, на яких вони спілкуються на теми, які хвилюють, вирішують конфлікти, ситуації… Завдання психолога у нашій школі – розвивати у дітей емоційний інтелект. Він навчає розуміти свої емоції та зважати на емоції та почуття інших,” – говорить Пилип Духній.

“Коли ми робимо систему шкільної освіти, то основне наше питання – для кого ми працюємо, хто наш клієнт? (...) – питає Петро Чорноморець, і тут же відповідає. – Ми собі ставимо клієнтом саме нашого учня через 15 років. І, відповідно, ми бачимо, що має відбуватися з цією людиною. По-перше, їй потрібно вміти бути щасливою та гармонійною, відповідно, школа не може бути місцем, де відбувається насильство над особистістю. Тільки коли людина має достатньо свободи та безпеки, вона здатна продуктивно працювати на стратегічні цілі, не втрачаючи при цьому себе і свої потреби. Нам важливо ніколи не забувати, що ми не живемо зараз заради колись, а ми живемо зараз заради зараз плюс закладаємо фундамент майбутнього. Другий фундаментальний контекст [з якими ми як школа працюємо] – це уміння розуміти себе, свої особливості і розуміти те, як їх можна інтегрувати у світ. І третій аспект – це розуміння того, як побудований, власне, світ. У нашій парадигмі цей контекст на третьому місці”.

Навчання як простір колаборації та співтворчості, а не просто послух

Школа BroBots виникла в Броварах як невеликий соціальний проєкт, а саме – гурток робототехніки. Передавши кільком областям України досвід створення цікавого дітям простору, колишній гурток переріс у повноцінну школу в центрі Києва, де нині навчається 100 дітей. 

“У нас у дітей багато свободи, – пишається підходом школи Пилип Духній. – У дітей є можливість робити власні індивідуальні проєкти: вибирати собі тему проєкту, обирати собі вчителя, працювати з ментором, який подобається. Учні можуть робити домашнє завдання, коли їм зручно, головна умова – повинні виконати його в школі. Є багато дітей, які використовують перерви між уроками, обідні перерви, вільний час – для того щоб робити домашнє. А взагалі у нас є спеціальний час для виконання домашнього завдання, і доки воно не буде зроблене – їм не віддають мобільний телефон”. 

Школа “Майбутні” не є ліцензованою, але охочих у ній займатися – вмотивованих, рішучих, спраглих до знань школярів – тут більше, ніж достатньо.

“Ми створили комфортний простір, де є дорослі, які мають певний авторитет, бо вони самі по собі як особистості авторитетні, ці дорослі забезпечують дітям підтримку, допомагають їм організуватися, але, в основному, діти організовуються самі. У нас майже немає правил на старті. Ми з ними підписуємо декларацію: вони погоджуються, що прийшли у школу вчитися, що для того, щоб вони тут вчилися, вони мають фізично тут знаходитися, і що для того, щоб навчання відбувалося, тут не має бути фізичного та емоційного насильства. А ще тут не має бути алкоголю та психоактивних речовин. Це те, що ми заводимо на старті, і всі погоджуються, що це логічні умови. Всі інші правила ми створюємо разом [з дітьми]”, – розповідає Петро Чорноморець. 

Діти долучаються не тільки до розробки шкільних правил, але й до наповнення власної навчальної програми.

“Ми просто з дітьми сідаємо і ставимо питання: чи рухаємося ми тут до цілей школи? Чи відбувається навчання і чи відбувається воно найкращим із можливих способів? І відповідно, якщо відповідь “ні”, то що треба змінювати,” – розповідає Петро Чорноморець.

Школа без сталого розкладу? Видається, що діти просто не будуть займатися… Але при правильній організації – ефект протилежний! 

“Цього року у нас три нових класи у старшій школі і перший місяць ми присвячуємо знайомству з предметами і викладачами. У дітей є конкретні розклади, заняття – три пари по півтори години на день. На ці пари приходять викладачі і пропонують те, що вважають за потрібне, дітям. Після цього викладачі заявляють дітям свої навчальні курси. Курс – це 5-6 занять. І діти записуються на ці курси. Ті, на які записалося 6 і більше дітей – заводяться у розклад. Ми разом з дітьми – делегатами від класів – будемо сідати разом і створювати розклад, і кожна дитина буде ходити саме на ті курси, на які вона захотіла. Майже точно будуть накладки, доведеться обирати, але це життя.

Так діти вивчають саме те, що вважають за потрібне, причому на цей рік у нас заведено 6-тижневі цикли, тобто діти можуть спробувати, зрозуміти щось для себе і припинити ходити на якийсь напрям, або обрати щось геть нове для себе. Можуть попросити про курси, які ми навіть не запропонували, а вони хочуть.

Наприклад, так з’явилися формальна та математична логіка, мікробіологія, кулінарія, японська мова, арабська культура, філософія аніме… У нас з’являються іноді дуже дивні курси – і все це за запитом дітей”.

Роль учителя – бути наставником і натхненником, а не цербером та папужкою

Ми звикли до формату, що учитель веде, а учень покірно слідує тому, що пропонує вчитель. Оскільки уміння активно навчатися та пізнавати, бути креативним та ініціативним – це навички майбутнього, то традиційний формат уроку має трансформуватися у новий, який саме сприятиме розвитку цих умінь. Тож, вважають у Мельбурнському королівському технологічному інституті, майбутнє лежить за навчанням, де учні є співавторами процесу пізнання. 

Класи сучасної школи мають стати просторами взаємодії та спільного творення. Для цього застосовується концепція “перевернутих уроків”, коли діти опрацьовують новий матеріал вдома самостійно, а клас використовують для практичного застосування засвоєного. Вчитель у цьому процесі – провідник та ментор. 

“По факту, Грін Кантрі є єдиною школою, де ця концепція досліджена і впроваджена послідовно, відповідно до рекомендацій її авторів, – розповідає Наталя Лотоцька, засновниця згаданої мережі шкіл. – "Перевернутий урок" нам вдалося реалізувати завдяки сильній команді методистів-експериментаторів, власній освітній платформі, яка містить тисячі завдань, тренувальних вправ, відеопояснень, таблиць та великій базі учнів, від яких регулярно отримуємо зворотній зв'язок. Ідея концепції у тому, що вчитель переходить із ролі лектора у роль ментора, а учні з пасивних слухачів у здобувачів знань. Первинне опрацювання нового матеріалу покладено на учнів, а практика і закріплення відбуваються у класі. Тобто усі мають доступ до певної бібліотеки матеріалів, а вчитель будує урок, оминаючи етап стартової презентації матеріалу”.

Метод перевернутих уроків започаткували два вчителі середньої школи зі штату Колорадо – Джонатан Бергманн та Аарон Самс – у 2007 році. Ця методика дозволяє дітям засвоювати матеріал у своєму темпі, і мати рівні шанси бути готовим до уроку, незалежно від метикуватості. Простір школи використовується для роботи в групах та створення проєктів.

Масштабне дослідження 2011 року показало, що застосування “перевернутих уроків” дало зростання залученості учнів до роботи в класі з 41 до 85% (і це, відзначається в дослідженні, найбільш вражаючий результат з усіх задокументованих у дослідженні освіти). Дослідження 2013 року показало покращення результату в оцінках на 11% після переходу на “перевернуті класи”.

“Які ключові переваги методики ми бачимо: по-перше, діти навчаються тими методами та інструментами, які їм близькі. Тобто вони можуть навчатися за допомогою компа, планшета або телефона. Вони тепер не можуть "забути домашку вдома". По-друге, завдяки методиці та платформі діти із різними здібностями та освітніми потребами можуть бути однаково успішними: всі матеріали добре структуровані, красиві, актуальні та сучасні, в одному уроці поєднано різні способи подачі матеріалу (вправи, інфографіка, таблиці, відео, аудіо, тексти, різноманітні інструменти для виконання вправ)”, – розповідає Наталя Лотоцька. 

Надихнувшись успіхом запровадження “перевернутого уроку”, школа “Грін кантрі” розробила альтернативну програму навчання англійської мови GC Books. Поза самою школою за цим підходом працює понад 1000 учнів.

“Ознайомлення та запам'ятовування нового матеріалу (лексичні та граматичні теми) переноситься на самопідготовку (Self-Study). Так на заняттях учні мають більше часу на практичне застосування мови. Підготовка Self-Study відбувається через онлайн-платформу – учні ознайомлюються з навчальними відео та виконують тренувальні вправи для запам'ятовування матеріалу. Тобто вдома діти працюють з онлайн-платформою, а на уроці – в парах чи міні-групах під менторством вчителя, – розповідає керівниця відділу авторських матеріалів GC Books Катя Кравченко. – Що отримує викладач: 

• похвилинні плани занять;
• особистий кабінет викладача з електронним журналом групи;
• автоматизовану перевірку тестів;
• методичні консультації;
• підписка на серію тренінгів від Навчально-методичного відділу мережі шкіл Грін Кантрі.

Загалом за популярною системою “перевернутих уроків” в Україні займається понад 8000 учнів. Сподіваюся, це дозволить зрештою судити про їхню ефективність на власному досвіді”. 

Технології та діджиталізація

Мої діти отримують нову інформацію, переглядаючи відео. Вони не готові занурюватися у масив тексту. З одного боку, це сумно, а з іншого боку – це реальність, з якою треба працювати. Нам нема куди подітися від того, що книжки як єдине джерело знань, – відступають. 

Дизайн мобільних застосунків, вся ця анімованість, миттєвий відгук на взаємодію – це створює нового споживача інформації, який хоче взаємодіяти з контентом і бачити відгук.

А тут ще ковід… Глобальна пандемія показала, що онлайн-навчання може бути ефективним. Якщо раніше онлайн-платформи на зразок Coursera були хіба додатком до основного освітнього процесу, то за рік ми вимушені були опанувати всі можливі інструменти онлайн-навчання, адже вибору не було. Ми навчилися працювати у групах, робити інтерактивні вправи, проходити тестування онлайн, презентувати відеопроєкти. 

“Ми використовуємо технології і на самому уроці, і в підготовці, – ділиться досвідом Анастасія Турко, репетиторка-тьюторка з фізики та математики, засновниця репетиторського центру Sigma school. – Під час уроку ми користуємось різними іграми-тестами як в неті, так і офлайн.  Користуюся планшетом та графічним планшетом: так зменшилась кількість використаного паперу, зручніше писати на дошці. 

На домашнє завдання даю часто цікаві завдання, такі як розмальовки математичні, перегляд і опрацювання відео, невеличка пошукова робота "А що це таке?". Ті, хто вивчає математику, мають змогу отримати потрібний матеріал комплексно, а не шукати все окремо, за темами. Наприклад, я користуюсь математичним сайтом, на якому є все з геометрії. Знаходжу потрібну тему і скидаю дитині посилання. 

Уроки тепер стали цікаві, веселі”.

Анастасія запевняє, що використання сучасних технологій допомагає втримати інтерес дитини. Поступово це розуміють не лише окремі дрібні бізнеси, а й відбуваються зрушення у системі традиційної освіти.

Із вересня 2021 року 7 київських шкіл тестують STEAM-підхід до навчання інформатики. Це – спільний навчальний експеримент “ЛИТЕР-ІКТ” та Інституту післядипломної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка.

“Це – науковий експеримент. Ідея проєкту в тому, що треба трансформувати інформатику. Зазвичай у школах дітям на інформатиці вчать основ програмування. Це не дуже цікаво. Окрім того, сучасна навчальна програма з інформатики потребує оновлення і осучаснення. Програмування має зайняти своє місце і стати цікавішим і таким, що захоплює. Зазвичай в загальноосвітніх школах, в яких вже викладають програмування, діти програмують контролери на платах для різних завдань. Але це зовсім не цікаво, і тому більшість дітей погано сприймає програмування і в цілому предмет інформатика їх мало цікавить.

Наш проєкт націлений змінити цю ситуацію, щоб інформатика стала цікавим і бажаним предметом для учнів, щоб більша кількість дітей побачила своє майбутнє із комп’ютерними науками. В проєкті учні будуть вивчати різні мови програмування, знімати й монтувати відео, знайомитися з інтернетом речей, штучним інтелектом і вирішувати такі завдання, з якими ми вже часто можемо зустрітися в повсякденному житті. Навчальні модулі програми, крім базових знань, дають дітям вибір розвиватися за своїм бажанням в інформаційних технологіях, – розповідає Сергій Якубов, науковий співробітник Інституту післядипломної освіти Київського університету імені Б. Грінченка, ментор навчального проєкту “STEAM-інформатика”.

Ми створили навчальний план у такий спосіб, щоб у першому модулі усі учні вивчали основи програмування на прикладі програмованих дронів, маючи на меті закласти міцну компетентнісну базу. А вже з другого модуля діти можуть обирати собі конкретнішу спеціалізацію. Комусь цікавіше знімати відео або вивчати штучний інтелект, або просто програмувати чи бути веб-розробником. І там є різні варіанти, аби діти обрали, що хочуть вивчати і вже отримували якісь додаткові знання і відпрацьовували роботу в команді. Дрон – це більше інструмент для навчання. У перспективі може бути будь-який інший роботизований механізм. Але з дрона наразі найцікавіше почати”.

За словами організаторів, це дозволить школярам вивчати предмет інтерактивно, одразу застосовувати знання на практиці – програмувати дрони на виконання різноманітних завдань – та розуміти, що в майбутньому ці знання їм 100% стануть у пригоді. 

Загалом, за час роботи над матеріалом мені закралася думка, що наша освіта розвивається якимись паралельними шляхами. Є відверто застарілі та невідповідні часу державні школи – і є сучасні, яскраві проєкти, але – приватні. Ці приватні проєкти та ініціативи і є надією на якісну освіту. І є, власне, взірцем для державних шкіл.

Закрадається лиш питання: а коли держава відреагує на виклики часу? І коли звичайна міська та сільська школа випускатиме людей, які почуватимуть себе комфортно у новому, мінливому світі?..

Настя Мельниченко