Кіпр. Подорожі в англомовні країни.

Кіпр – це красиво, але інакше, ніж я уявляла.

Років 20 тому я думала, що Кіпр це десь на Марсі і що потрапити туди майже не реально. Кілька років тому я зрозуміла, що туди літають літаки і мої шанси махнути на Кіпр стали вже не такими примарними. У березні 2017 ми зовсім спонтанно купили квитки і почали планувати подорож.
 Кіпр у моїх думках – це тепле райське місце, де все бездоганно: природа, погода, вулички, дороги, будинки, магазини, кафешки.  Тому, коли Андрій запитав: «Їдемо?» - я і не поцікавилася деталями. Сама пропозиція здавалася мені здійсненням дитячої казки. Готуючи сумку я і чути не хотіла про +20 і впевнено пакувала купальник та літнє плаття. Легеньку курточку на мене насильно одягнули, але я її відразу в аеропорті заховала у сумку, бо я ж летіла на Кі-і-і-і-пр! 

Несподіванка №1 – погода. Ага! Приземлившись на острові-мрії я відразу відчула холодний вітер та крапотіння дощу замість сонця та спеки. Була майже 21:00. Сонце сіло давно, а земля після зими ще не прогрілася. Тремтячи, я натягнула на себе куртку і пошкодувала, що не взяла теплішої кофти. Ми прибули в орендований будинок близько півночі, я з головою закуталася під ковдру і вирішила не панікувати, а почекати до завтра...

Летіли ми WizzAir з мінімальним багажем, тому з собою не мали нічогіського їстивного. В аеропорті перед відльотом перекусили і вирішили, що не помремо з голоду за 2,5 год перельоту, а у Ларнаці (місто у яке ми мали прилетіти) заїдемо в найближчий супермаркет або ресторанчик та й перекусимо.

Несподіванка №2 – робочий графік острів’ян. Магазини та інші заклади на Кіпрі працюють до 19:00, а в кращому випадку – до 21:00. При цьому нам «пощастило» потрапити ще на державне свято Кіпру і в цей день після 15:00 не можливо купити навіть води. Про цілодобові «Сільпо» вони навіть не чули і сміялися коли ми запитували їх про 24\7 (був, правда, 1 маленький кіоск, який працює цілодобово, але окрім коли і печива там не було багато їжі). На запитання «Чому так?» кіпріоти відповідали: «Ми живемо на острові, любимо багато відпочивати, нам не має куди поспішати.»

Несподіванка №3 – абсолютна довіра. Від аеропорту в Ларнаці до будинку у Мароні, де ми орендували будинок,  було близько 50 кілометрів. Ми планували прибути туди бизько 22:00. Трохи часу було втрачено на оренду машини, пошук супер-маркетів, замовлення піци, тому звязалися із  орендодавцем, щоб попередити про затримку. Він сказав, що не страшно, але він хотів би вже відпочивати, тому просто залишить ключ в дверях і вімкнене світло у будинку, щоб ми не поспішали і спокійно заселилися. Мій тато, який подорожував з нами, ніяк не міг повірити, що незнайома людина готова просто залишити відчинену хату і пустити туди чужих людей. Ми з тата сміялися, що кіпріотам не має чого боятися, бо вони живуть на острові і з нього важко втекти злочинцю, тому ніхто не ризикує грабувати.
На другий день приїхав представник власника, взяв гроші за оренду і сказав, щоб коли будемо виїжджати через 3 дні, то залишили ключі від дверей біля будинку. Ніяких «здайте ключі», «перераховувань рушників» не передбачалося.

Несподіванка №4 – відсутність людей. За 4 дні нам вдалося побачити жителів острова лише у магазині. Людей не видно ні на вулицях, ні на дорогах, ні у полях. Склалося враження, що окрім туристів, яких відразу видно за кольоровими знаками на орендованих машинах, на острові більше ніхто не живе.

Несподіванка №5 – побут, пляжі, вулиці. Історичні місця на Кіпрі доглянуті, облаштовані. Їх багато. Є безліч цікавих місць для відвідування. А ось пляжі і міські вулички де-ін-де нагадували непричесану Одесу. Навіть у центрі міст можна побачити закинуті будівлі. Мені було надзвичайно цікаво гуляти, їздити, спостерігати, але побачене відрізнялося від того, що малювала моя уява.
Щоправда, дороги на Кіпрі – чудові, хоч і звивисті та вузесенькі.  Автотраси досить пристойні, розділені широкими зеленими чи бетонними смугами. Це давало впевненість, що ніякий європеєць, який звик до правостороннього руху не тупане і не виїде на зустрічну смугу.

Чи ми купалися в морі?
Вище я вже писала, що було досить прохолодно, тому покупатися вдалося лише Софії з Андрієм і то в басейні. Я брррр не наважилася. З іншої сторони, така погода просто ідеальна, якщо їхати не купатися, а оглядати визначні місця: і не жарить, і туристів не багато, і дороги вільні. Купальний сезон розпочинається з середини квітня.

Як ви добиралися з готелю? Чи дорогий транспорт?
Ще в процесі планування подорожжі ми вирішили брати машину на прокат. Родзинкою цього рішення був лівосторонній рух. Раніше ні я, ні Андрій не пробували сидіти з кермом на стороні пасажира, тобто справа і ще й при цьому рухатися по лівій смузі. Найважче було виїхати з парковки і проїхати перший правий, лівий поворот та рух по колу. Далі стало легше. Правда, Андрій чомусь дуже різко гальмував. Ми не могли зрозуміти причину. Він казав, що педаль гальмів дуже чутлива. І лише наступного дня стало зрозумілим, що Андрій використовував під час водіння не одну, а дві ноги одночасно  
Вартість машини з повним страхуванням та повним баком пального склала 170 євро. Нам цього вистачило, щоб досхочу накататися цікавими місцями Кіпру.
На Кіпрі також працює громадський транспорт, є багато автобусних зупинок, але не можу нічого сказати ні про періодичність руху автобусів, ні про вартість.

Чи дорога їжа?
За три дні ми були в магазині тричі, сумарно витратили близько 160 євро. Купували овочі, фрукти, горіхи, сир, молоко, пиво і до пива, солодощі. Нас було 4 осіб і нашого продуктового кошика абсолютно вистачило на 3 дні. Харчувалися ми вранці та ввечері вдома, а на обід брали перекус. Зупинялися ми в піцерії та місцевій шашличній. Не вразив ні срвіс, ні смак, ні подача, тому вирішили більше не зупинятися. Середня вартість страви з напоєм на людину складає 10-15 євро. 

Як ви обирали маршрут? Як знали куди варто поїхати?
Андрій шукав відгуки блогерів, туристів, потім відмічав їх на Google maps і ми їхали за цим маршрутом. Вже в останній день я прочитала статтю Олександри Нестеренко мами-блогера про досвід їх сім’ї. Вона описє дуже смачно.

Про що шкодуєш?
Шкодую лише про дві речі: що не поїхали на 2 тижні пізніше, бо тоді б накупалися досхочу і що не відвідали столицю Кіпру Нікосію. Це єдина столиця світу, яка по середині міста розділена на дві частини: одна – турецька частина Кіпру, інша – грецька. У 70х роках минулого століття турки анексували частину Кіпру. Щоб перейти з однієї в іншу потрібно проходити через кордон, показувати документи. І так вони живуть вже майже півстоліття.