Як батькам «співпрацювати» з дитиною-підлітком

«Що сталося з моєю дитиною? Її неначе підмінили!» Справді, досить часто можна почути подібні висловлювання від батьків, у яких дитина перебуває в підлітковому віці. Що ж насправді відбувається в цей період, з чим пов’язані зміни, викликані новим етапом її розвитку?

Дитину – підлітка можна порівняти до туриста, який відчайдушно намагається дістатися омріяного місця призначення. При цьому вона переконує всіх (і себе також) у тому, що їй вдасться зробити це самотужки і їй не потрібна допомога екскурсовода, тому що вона вже доросла! Чи розсудливо було б залишити таку людину і дозволити їй пройти нелегкий шлях наодинці? Чи краще просто взяти за руку і вести, тому що ми переконані, що їй так буде краще? В цій ситуації батькам, як досвідченим екскурсоводам, важливо пам’ятати мету подорожі їхньої дитини на життєвому шляху – досягти зрілості і стати відповідальною дорослою людиною. Усвідомлення цього допомагає зрозуміти, що ні перша, ні друга стратегія поведінки, згадані вище, не сприятимуть досягненню цілі. Як тоді бути?

Насамперед важливо добре зрозуміти, що дитина переживає у своєму житті нелегкий період, який пов’язаний з кризою підліткового віку. Усім батькам було б корисно взяти до уваги особливості її протікання, адже володіючи такою інформацією, їм
буде значно легше вибудувати власну позицію у стосунках з дитиною – підлітком і стати надійною опорою на шляху до досягнення такого бажаного для неї в цьому віці - відчуття себе у ролі дорослого!

Так от, криза підліткового віку характеризується такими ознаками:

-  позитивний симптомокомплекс  (прагнення до самостійності, домагання ролі дорослого, рівноправність у діловому спілкуванні з дорослими);                        
-  негативний симптомокомплекс (падіння успішності, зниження продуктивності навчальної діяльності, що зумовлено переходом від конкретного до логічного мислення, негативізм, впертість, лінощі, грубість, недисциплінованість, дратівливість, замкнутість).

Усі згадані симптоми пов’язані з тим, що у підлітка відбувається гормональна і психологічна перебудова організму. Під впливом цього більшість із них намагається вирватися з - під батьківської опіки і стати незалежними. Підліток ніби відштовхується від навколишнього середовища, схильний до сварок, порушень дисципліни, переживаючи водночас внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагнення до самотності та самоізоляції. В цей період  для дитини провідною стає сфера спілкування з однолітками. Підлітки дуже серйозно ставляться до своєї ролі в колективі, намагаються знайти своє місце в ньому, сподобатись іншим. Внаслідок того, що відбуваються значні зміни фізіологічного характеру, вони починають критично оцінювати свою зовнішність, можуть з’явитися комплекси і розвинутись негативна самооцінка.

У цьому непростому для дитини віці вкрай необхідна підтримка батьків, хоч в цей момент вони, можливо, цього не усвідомлюють. Батькам варто насамперед пояснити самим собі, що дитина вже не буде такою як раніше, вона дорослішає, а значить, змінюється, тому потрібно змінити і свій підхід до її виховання, не відмовляючись від проводу, але й не обмежуючи її у свободі, якої вона тепер потребує більше, ніж  кілька років тому.  Щоб криза минула менш болісно, батькам потрібно докласти максимум зусиль, щоб перехід з дитинства у світ дорослих відбувся плавно і поступово.

Узагальнюючи поради фахівців у сфері психології та батьків, які з досвіду побачили, на що слід звернути особливу увагу у вихованні дитини – підлітка, можна виділити кілька  простих кроків:

- Відмовтесь від тотального контролю над життям дитини і надмірної опіки.

В підлітковому віці прагнення дитини до самостійності дуже сильне, тому замість того, щоб контролювати кожен її крок, замикати вдома з будь-якого приводу, слід виявляти більше довіри.  Покажіть, що ви поважаєте право дитини мати власну думку і не наполягайте лише на власному баченні ситуації. Інколи варто поступитися і визнати, що дитина запропонувала кращий варіант, похваліть її за це. Вирішуючи побутові справи, як - от покупка побутових речей, приготування їжі для сім’ї, порадьтеся з дитиною, що вона хотіла б обрати, дайте зрозуміти, що готові брати до уваги її погляд і враховувати його. В такому разі дитині буде значно легше з повагою ставитись до розумних обмежень, які ви, батьки, все одно накладатимете на неї, зважаючи на обмеженість в її досвіді.

 -  Намагайтесь терпеливо ставитись до можливих різких змін в її настрої, мові, поведінці.

Неважко помітити, що часто підлітки люблять перебільшувати. Наприклад, син або дочка може казати: «Ти завжди ставишся до мене як до дитини!» або «Ти ніколи мене не слухаєш!». Замість того щоб сперечатись про «завжди» і «ніколи», постарайтесь зрозуміти, що дитина має на увазі зовсім інше. Наприклад, слова «ти завжди ставишся до мене як до дитини» можуть означати «ти мені не довіряєш», а словами «ти ніколи мене не слухаєш» дитина хоче сказати, що намагається розповісти про те, що насправді відчуває. Намагайтесь побачити, що стоїть за словами сина або доньки. Коли ваша дитина висловлюється подібним чином, ви могли б сказати: «Я розумію твоє хвилювання, і мені не байдуже, що ти думаєш. Скажи, чому ти вважаєш, що я ставлюся до тебе, як до дитини?» Після цього уважно слухайте і не перебивайте.

- Спілкуйтесь з дитиною на рівних, дайте їй можливість відчути, що розумієте її і завжди готові вислухати та підтримати.

Підлітки частіше за все бувають мовчазні, їм не завжди легко підійти до батьків, щоб поговорити, навіть якщо насправді вони цього дуже хочуть. Та бувають моменти, коли дитина більш схильна розмовляти з вами. Не проґавте їх! Старайтесь знаходити якнайбільше можливостей для невимушеного і відвертого спілкування. Одинока мати з Австралії ділиться своїми спостереженнями: «Донька часто приходила до моєї спальні вночі, щоб поговорити. Іноді ми розмовляли цілу годину. Не можу сказати, що це було легко: мені дуже хотілося спати. Але в ті пізні години ми обговорювали все на світі». Ваша готовність приділити дитині свою увагу саме тоді, коли вона цього найбільше потребує, допоможе вибудувати довірливі стосунки між вами і сприятиме доброму обміну думками.

- Щиро цікавтесь почуттями дитини, її буденними клопотами і переживаннями, уважно вислуховуйте, навіть якщо вони здаються вам дріб’язковими і несуттєвими.

Намагайтеся докласти більше зусиль, щоб робити щось разом. Ви можете ходити з дитиною на прогулянку, їздити кудись, грати в ігри або спільно займатися хатніми справами. Зазвичай саме у неформальній атмосфері підліток охочіше розповідатиме, що в нього на серці. Якщо ж дитина не виявляє бажання відверто спілкуватися, можете спробувати інший підхід. Скажімо, не розпитуйте дитину, як пройшов її день, натомість проявіть ініціативу і спершу розкажіть, як пройшов ваш. Це може спонукати її розповісти про себе. Щоб дізнатися про думку вашої дитини стосовно якоїсь теми, поставте їй запитання, які переведуть увагу з неї на когось іншого. Наприклад, запитайте, що про це думає її друг. А тоді поцікавтеся, яку пораду вона б йому дала.

- Давайте поради ненав’язливо і в невимушеній атмосфері.

Уникайте фраз: «Я вже був(ла) в твоєму віці і краще знаю…», натомість доброзичливо скажіть: «Ти знаєш, у мене також були подібні почуття. Хочеш розповім, що мені допомогло? …».

Коли обговорюєте якесь питання, не висувайте дитині звинувачень, наче хочете поставити під сумнів її слова. Ось що каже один батько з Кореї: «Мудрі батьки не говоритимуть дитині: “Коли ти вже виростеш!” чи “Скільки можна повторювати!”. Зробивши чимало подібних помилок, я помітив, що моїх хлопців дратував не лише тон мого голосу, а й мої слова».

- Зауважуйте позитивні риси своєї дитини, шукайте нагод, щоб заслужено хвалити її, допомагаючи таким чином утвердити віру в себе і впевненість у власних силах. 

Варто хвалити за зусилля, а не просто за талант. Можна сказати дитині: «Ти природжений художник». Але значно більше користі буде, якщо ви скажете їй: «Молодець! Я бачу, що ти добре обдумуєш свої малюнки». В обидвох твердженнях виражена похвала, але перше може натякати на те, що дитина досягатиме успіху лише в тому, до чого в неї є вроджені здібності. Якщо ж ви хвалите дитину за докладені зусилля, то показуєте їй, що будь – які здібності можна поліпшувати завдяки наполегливій праці. Тоді ваша дитина з більшою впевненістю братиметься за нові завдання.

Отже,  на шляху до дорослого життя у кожної дитини стоїть нелегка перешкода  – криза підліткового віку, яка пов’язана з суттєвими змінами, появою нових відчуттів, переживань. Самотужки пройти її успішно було б дуже важко, проте з допомогою турботливих і розсудливих екскурсоводів – батьків зробити це стане значно легше. Варто тільки вірити у те, що все вийде і в жодному разі не опускати рук, тримаючи в полі зору мету – допомогти дитині стати справжньою ДОРОСЛОЮ людиною!

  Юлія Боднар, викладач Грін Кантрі