Вікторія Бондар 

 I am a teacher. A teacher is someone who leads. There is no magic here. I do not walk on water,   I do not part the sea. I just love children.

 

 

I дорослі, і діти - всі ми любимо казки… дехто навіть досі вірить в чудеса… отож…

… Once upon a time... В одному американському місті жив собі ослінчик, який умів розмовляти. Працював кур'єром, розносив піцу. Не раз чіплялись до нього журналісти, розкажи мовляв, звідки ти такий? Ой! трішки не та казка;)
… Once upon a time... за занятті англійською… його темою були directions: поверніть наліво, поверніть направо… Погодьтесь, не найцікавіша тема у вивченні іноземної мови ;) Проте трохи помізкувавши, до мене прийшла ідея, як перетворити невеселі directions у захопливу подорож, не покидаючи аудиторії.

Для цього мені знадобились:

- власноруч намальована карта-план уявного міста, по якому ми зібрались подорожувати, 

- смачненьке печиво,

- магічні пілюлі (признаюсь чесно, магічні саме в той час закінчились, тому друг-чарівник порадив обмежитись звичайними аскорбінками ;),

 - ну і звичайно - любов і терпіння, куди ж без них))

Попередньо заінтригувавшись, ми вирушили у подорож. Кожен зі студентів отримав карту, а моїм завданням було давати їм вказівки напрямку руху (от вам і directions).


Першим нашим destination мала були бібліотека, проте несподіваною перепоною на нашому шляху став поліцейський відділок і добрий, проте суворий поліцейський ( а цю роль успішно та з превеликою радістю виконав студент Льоша) почав вимагати в учасників мандрівки показати виконане домашнє завдання. На щастя, всі виявились гарно підготовленими, тому не гаючи часу, ми без жертв і втрат продовжили подорож, захопивши з собою поліцейського. По дорозі наша експедиція на хвильку заглянула до резиденції доброго лікаря Айболита ( вона ж chemist's shop) і поповнила запаси молодих дослідників вітамінками, які так необхідні  при довгих подорожах.

Нарешті ми дістались до бібліотеки, де за мотивами Хелоуіну нас уже чекала весела, місцями трохи моторошна історія про сімейку монстриків-адамсів.
Начитавшись зовсім не страшних страшилок, виникло бажання подивитись мультфільм і ми вирушили до кінотеатру. Точніше не ми до нього, а він до нас.. прямісінько в аудиторію)) Проте це не завадило нітрохи не гірше, чим у справжньому кіно подивились захопливу і досить повчальну історію про маленького хлопчика Піко, його несподіване знайомство з чарівною феєю та чудеса, що за ним послідували.

Відпочили, треба трішки і попрацювати, тому наступним пунктом призначення була школа, де кожен показав свої знання та навички, розв’язав парочку вправ та повторив кілька правил.
Ні одна мандрівка, а наша тим більше,  не обходиться без привалу, адже скажу вам по секрету, багато юних дослідників - заядні ласунчики. До того ж  всесвітньо відомий факт - цукор стимулює розумову активність та вироблення  гормону щастя. От і наші стомлені та трохи зголоднілі мандрівники заглянули в найближче кафе, де залюбки поласувати смачним шоколадним печивом і поповнили свої запаси щастя))
Солодощі forever, щастя звичайно щастям, але кому, як не молодим мандрівникам знати про користь спорту та необхідність тримати організм в тонусі. Тому не гаючи часу, після кафе мерщій в sports centre – зганяти калорії)) Так як спорт і я речі майже несумісні, після моєї зарядки юні експедитори вирішили взяти ситуацію у свої руки і самі успішно провели майстер-клас з фізичних вправ. Результат-втомлені, але стрункі та підтягнуті мандрівники + всі калорії повтікали;))

Отаку незвичайну мандрівку ми здійснили на звичайному занятті.

Результат: вивчені directions, задоволені діти, суперзадоволений викладач))

Насправді секрет простий: нескладна ідея, чайна ложка уяви, трішки знань, півкіло терпіння, додати на кінчику ножа мудрості і 20 грам строгості, замісити все з добротою, посипати наполегливістю, подавати до столу теплим і з любов’ю.

А якщо вас цікавить доля ослінчика.. то слухайте. Жив собі ослінчик, який умів розмовляти, працював кур’єром, розносив піцу. Не раз чіплялись до нього журналісти, розкажи мовляв, звідки ти такий? Відмовлявся ослінчик, як міг, соромився, але зрештою згодився і дав інтерв’ю.
Жив був у комірчині татусь Карло, і принесли йому якось поліно. В іншій казці він би обов'язково вистругав Буратіно, а в житті сім'ю годувати треба було. Змайстрував ослінчика, та й продав на ринку.
А мораль казки така: те що ослінчик ходити й говорити навчився — так це не лише від дерева залежить, а ще й від наполегливості й цілеспрямованості. Так що impossible is nothing ;)
 

Дата публікації: 17 листопада 2010